Trucks
О10-й годині вечора майже всі вантажівки вже припарковані за воротами гігантського будівельного майданчика Еко Антантик. Дехто з водіїв-мусульман моляться під світлом вуличних ліхтарів, тоді як інші постелили килимки прямо на землі та закрили свої голови покривалами.
Метью Уде готується до сну. Як і кожного іншого дня, він їздив на своєму Volvo FMX до кам’яного кар’єру за 150 км на північний схід від Лагосу, щоб взяти вантаж із гранітних блоків для восьмикілометрового захисного муру, яким Еко Атлантик відгороджено від моря.
«Ми ніколи не їздимо вночі, це дуже небезпечно. Небезпека нападу розбійників на дорозі дуже велика», - говорить Метью.
Еко Атлантик повинен стати Лагосом майбутнього. На десятикілометровому штучному півострові, який будують прямо по сусідству з місцевістю, відомою як острів Вікторія, будуть поруч розташовані ділові й житлові райони. Захисний мур було випробувано на стійкість до найсильніших штормів, які трапляються у регіоні, а площу всередині муру було заповнено піском, видобутим із моря.
Назва «Еко» походить із місцевої мови йоруба, і означає «народ з острова Вікторія» – народ, який живе тут споконвік. Однак, сам Метью походить не звідси. Він належить до етнічної групи, відомої як ігбо, і їздить Нігерією на вантажівці з 1978 року. Його робота стала його захопленням.
«Я навчився управляти вантажівкою, коли працював у французькій компанії, яка користувалася вантажівками Рено. Це моя перша вантажівка Volvo, і вона мені подобається. У неї гарна гальмівна система, відмінне управління і чудова збалансованість, навіть коли я везу важкий вантаж», - говорить він.
Кожного ранку, шість днів на тиждень, Метью покидає майданчик Еко Атлантик о четвертій годині ранку Його супроводжує помічник, яких тут називають «моторбой», 24-річний Гіфт Мваеле, який допомагає йому протягом дня. Гіфт миє вантажівку, допомагає Метью під час руху заднім ходом на тісних ділянках, та працює як друга пара очей, так потрібна під час руху переповненими вулицями. Кожного дня близько 200 вантажівок з’їжджаються в Еко Атлантик з різних кам’яних кар’єрів.
Через поганий стан доріг трафік — наша головна проблема. Вихід із вантажівки, щоб залатати колесо, може бути небезпечним.
Перша зупинка днем – офіс компанії-перевізника та брифінг у Ібадані, де Метью і Гіфт отримують свій наряд на завантаження. Ця дорога вважається однією з головних доріг у країні, але асфальт весь залатаний і в поганому стані, і навіть вранці, коли машин мало, дорога до місця призначення займає понад двох годин.
Отримавши ордер на завантаження, Метью покидає магістраль та звертає на другорядну дорогу, яка зрештою перетворюється на гравійну дорогу, яка веде до самого кар’єру.
«Через поганий стан доріг трафік – наша головна проблема. Вихід із вантажівки, щоб залатати колесо, може бути небезпечним», - говорить Метью.
Гравійна дорога, яка веде до кар’єру, щільно оточена рослинністю. Там і тут можна побачити батат, маніок, та поодинокі бананові дерева. Вантажівка залишає позаду себе невелику хмару пилу, а за лобовим склом тріпотять кілька жовтих метеликів.
Раптом, посеред лісу з’являється кар’єр. Одна за одною за своїм вантажем проїжджають білі вантажівки з жовтими кузовами. Роздається звук удару й оглушливий шум, що супроводжує завантаження гранітного блоку у вантажівку, а Метью, очікуючи на свою чергу, користується нагодою перекинутися словом з іншими водіями.
Гранітні блоки, призначені для «Великого муру Лагосу», мають 1,5 метри у діаметрі, а вантажівка може перевозити вантажі об’ємом до 30 кубічних метрів. Тому, кількість каменю, яку може перевезти вантажівка до муру за одну поїздку, вимірюється не вагою, а місцем на платформі.
Завершивши завантаження, Метью і Гіфт зважують свою вантажівку на виході, і настає час вирушати назад у Лагос. Зараз 2.30 по полудні, і вуличний рух значно щільніший. Зворотна дорога до Еко Атлантик, як правило, займає чотири години, і Метью знає, що прибуде смерком. Зупинка для перекусу навіть не обговорюється.
«Ми не можемо зупинятися, бо не приїдемо ніколи», - говорить він.
Практично весь свій робочий день Метью і Гіфт проводять у вантажівці. Вони беруть з собою їжу та їдять на ходу, а коли рух сповільнюється, Метью вмикає CD-програвач. Між двома зачитаними бібліями лежать музичні збірки Пола Саймона, Стиві Вандера, Джеймса Брауна та зірки кантрі Скітера Девіса.
«Та, звичайно, я люблю дещо із нігерійської музики», - говорить Метью, сміючись.
Він походить з місцевості, раніше відомої як Біафра, а зараз є штатом Енугу на південному сході Нігерії. Його батько був продавцем на ринку, але його родина була бідною, тому Метью мусив покинути середню школу, провчившись у ній лише один рік.
«У моїй сім’ї було п’ятеро дітей. Я був єдиним сином, і мені довелося самому піклуватися про себе з самого раннього дитинства. Насправді, моїм єдиним шансом було піти у водії вантажівок, у мене не було грошей, які я міг би вкласти у власну компанію, а в моєї родини не було достатньо землі, щоб прогодувати нас усіх».
Втім, поїздки Нігерією можуть бути досить непередбачуваними. Метью вказує на ріку, яка виходить із берегів під час сильних дощів. Тоді рух зупиняється, і автомобілі мають чекати, поки вода зійде.
Насправді, моїм єдиним шансом було піти у водії вантажівок, у мене не було грошей, які я міг би вкласти у власну компанію, а в моєї родини не було достатньо землі, щоб прогодувати нас усіх.
Ми проїжджаємо автоцистерну, яка перекинулася на зустрічній смузі вранці. Місцеві дуже швидко розпорядилися її вантажем. Цього разу все обійшлося, але інколи іскра підпалює займисте паливо, що призводить до численних нещасних випадків та навіть жертв.
Вантажівка та кілька інших пошкоджених в результаті аварії автомобілів на узбіччі дороги є гарною ілюстрацією того, як Метью описав ситуацію на дорогах країни, де, здається, не працюють жодні правила дорожнього руху.
Але Метью веде машину спокійно і безпечно. Дома, у Лагосі, він має дружину і чотирьох дітей – але бачить їх лише в неділю.
«Наш робочий день дуже довгий, і я не можу приїхати додому ввечері. Дорожній рух у Лагосі надто хаотичний. Але, суботнім вечором, після роботи, я приїжджаю додому і проводжу неділю зі своєю сім’єю. Як правило, ми ходимо до церкви».
У Нігерії день швидко обертається на ніч, і коли Метью приїжджає у Еко Атлантик, надворі вже темно. Довга черга із вантажівок заїжджає на причал, щоб вивантажити вантаж у місці, де захисний мур зустрічається з морем.
Метью чекає під прожектором, поки настане його черга заїхати на площадку, розвернутися на вузькому пірсі та вивантажити гранітні блоки у море. Хвилі ритмічно б’ються о мур, та, незважаючи на те, що температура понизилися, повітря все ще тепле, солоне та вологе. Усе що можна побачити з берега, це кілька тьмяних вогнів у Лагосі.
Робочий день скінчився. За своїм сидінням Метью має звернутий пакунок, який він виймає ввечері та розгортає на два сидіння в кабіні, де він спить.
О четвертій годині ранку він готовий розпочати свій новий робочий день. Саме в цей час перші вантажівки покидають Еко Атлантик та прямують на північ.
Volvo FMX 6×4, тягач, призначений для перевезення важких вантажів, самоскидний кузов від Meiller-Kipper; двигун D13 Євро 3 потужністю 400 к. с.
Через поганий стан доріг, максимальна швидкість вантажівок Volvo, які постачаються в Нігерію, обмежена 75 км/год.
Перевезення: На перевезеннях гранітних блоків для великого захисного муру у Лагосі, який оточуватиме Еко Атлантик, працюють 50 вантажівок.
