Перші ранкові сонячні промені починають пробиватися крізь вершини гір, що оточують соляну рівнину. Вітер набирає швидкості на безмежному просторі, а пронизливе холодне повітря кусає за щоки. Новачку розріджене повітря дається взнаки слабким головним болем.
«Я почав водити вантажівки Volvo тут, коли мені було 14, і я ніколи не їздив іншими вантажівками», — розповідає Даріо Мачака Колк, забираючись до кабіни свого Volvo FH16, припаркованого біля власного будинку у маленькому містечку Кольчані.
Солончак Уюні, або Соляне Озеро, як його називають місцеві індіанці, розташований у провінції Потосі на заході Болівії. Найбільший солончак світу займає таку саму площу, як місто Лос-Анжелес, та являє собою 10 583 квадратних кілометри щільно втрамбованої солі.
Сьогодні Даріо завантажить і перевезе сіль, видобуту на солончаку. Перед поїздкою він підбирає двох вантажників, які допомагатимуть йому сьогодні. Попереду в них тяжкий робочий день. До великого причепу завантажать 25 тонн – вручну, за допомогою простих лопат. Тому Даріо і подбав про те, щоб взяти з собою їжу та напої для вантажників.
«Це Едгар та його брат Іван, вони також з нашого містечка. Тут усі знають один одного», - каже Даріо, коли прибувають два вантажники.
Едгар та Іван забираються на платформу причепа, де вже сидить їх батько Пауліно, який теж працює вантажником.
Після кожної другої поїздки по солі ми ретельно миємо вантажівки водою. Потім ми вкриваємо їх мастилом та мазутом для захисту під час наступних поїздок.
40 тисяч років тому вся ця місцевість була доісторичним озером, а коли вода відступила, тут утворилася сіль. Сіль рипить під колесами, коли вантажівка виїжджає на безмежне плато, вкрите восьмикутними соляними пластинами. Усі сліди доріг зникають у білій пустоті, і Даріо орієнтується лише по горах вдалині, як по вказівниках. Він знає місцевість досконало.
«Насправді поверхня утворена двома щільними шарами солі, верхнім і нижнім. Між ними – шар землі. Їхати по солі безпечно, проте, якщо з’їхати з дороги, можна потрапити в халепу. У деяких місцях поверхня м’якша, і вантажівка може глибоко загрузнути в солі».
Сонце піднімається над горизонтом, і промені заливають білу рівнину, через що необхідно обов'язково носити сонцезахисні окуляри. Мозолисті руки Даріо та зморшки у куточках очей свідчать про життя, проведене у важкій праці та постійній боротьбі з безжалісним світлом. Солончак є робочим місцем Даріо вже понад 30 років.
«Але люди, що живуть тут, сильні та здорові. Сіль гарно допомагає від артриту та болів у суглобах», - посміхається Даріо.
За багато років Даріо змінив кілька вантажівок Volvo. Зараз у нього дві Volvo FH16 2006 року випуску потужністю 610 к.с. Він власноруч імпортував вантажівки з Європи. На вантажівці Даріо досі можна побачити наклейки від попереднього власника, логістичної компанії DFDS з Німеччини.
«Наступного року я планую придбати ще одну вантажівку Volvo 2008 року випуску. Я привезу її зі Швеції».
Даріо та 23 інших водія членами входять до «Кооперативу 11 липня», який є кооперативом водіїв, що виконують внутрішні та міжнародні перевезення звідси. Дороги навколо соляної рівнини погані, а відстані – великі. Саме тому солончак використовують як коридор до провінцій Оруро на півночі, Кочабамба на північному сході, та сусідньої країни Чилі на заході.
Будучи членами кооперативу, водії особисто володіють вантажівками, але спільно управляють кооперативом. Витрати й прибутки розподіляються порівну серед усіх членів.
Для Даріо та його товаришів-водіїв вибір на користь Volvo є очевидним, оскільки 20 серед 23 автомобілів у кооперативі — вантажівки Volvo.
«Узимку тут стає дуже холодно, і деякі з інших вантажівок просто не заводяться. Дороги навколо солончаку дуже погані. Інші вантажівки від тряски просто розвалюються і втрачають щільність, а двигуни перестають працювати рівно. Але це не стосується Volvo. Вони міцні та здатні витримувати такі суворі умови».
Оскільки сіль прискорює іржавіння, вантажівки важко переносять цю роботу. Даріо пояснює, що потребується чимало робіт з обслуговування:
«Після кожної другої поїздки по солі ми ретельно миємо вантажівки водою. Потім ми вкриваємо їх мастилом та мазутом для захисту під час наступних поїздок».
Щороку на солончаку Уюні видобувається близько 25 тисяч тон солі. Процес видобутку простий, але трудомісткий. Перед завантаженням сіль, яка волога, вручну звалюють у насипи для висушування протягом ночі.
У цьому місці сіль досить міцна, і важкі вантажівки їздять по ній без проблем, але он там вона м’якша...вантажівка може зануритися в сіль.
Раптом нескінченна білизна переривається силуетами вдалині. Згодом піраміди насипів солі стають більш виразними. Даріо зупиняє вантажівку, виходить та пояснює Едгару, Івану та Пауліно, що потрібно робити. Перші три насипи солі потрібно завантажити на один бік платформи причепа, потім вантажівка розвертається, та три інші насипи потрібно завантажити на інший бік.
«Важливо завантажити сіль з обох боків, щоб забезпечити рівновагу», — пояснює Даріо.
Він показує вдалечінь.
«У цьому місці сіль досить міцна, і важкі вантажівки їздять по ній без проблем, але он там вона м’якша. Там вантажівка може зануритися в сіль».
Зараз на соляній рівнині сухо, але у сезон дощів, що настає літніми місяцями, сусіднє озеро Поопо виходить з берегів та заливає рівнину шаром води. Подекуди глибина може сягати одного метра.
«Саме тому ми створюємо запаси солі у Кольчані до початку дощів, а потім завантажуємо її тут. Ані ми, ані заготівники — ніхто не працює на солончаку у сезон дощів».
Пауліно, Едгар та Іван закидають останні кілька лопат солі на платформу. Робота тривала трохи менше трьох годин. Після цього вони повертаються у Кольчані на одному з численних легковиків, що працюють у місцевому туристичному бізнесі.
Ще до того, як вирушити назад, Даріо та його вантажівка потрапляють у піщану бурю. Вітер дме із сусідніх кам‘яних пустель і утворює коричневі піщані хмари на горизонті. Тонкий пил осідає на поверхні солончаку.
Даріо сідає в кабіну та чекає на кінець бурі.
«Зазвичай вона триває не більше години, а потім вщухає», — пояснює Даріо. Він умикає радіо, по якому диктор виразно читає місцеві новини.
Він був правий, буря пройшла, а вдалині зловісні хмари вже летіли геть від солончаку, коли Даріо завів двигун.
Технічні дані: Тягач Volvo FH16 з бразильським причепом Randon. Призначена для дальніх перевезень і важких вантажів, ця вантажівка 2006 року має 16,1-літровий рядний шестициліндровий двигун потужністю 610 к. с. з крутним моментом 2800 нм на 1000-1500 об./хв.
Як використовуються: Використовуються для перевезення бури та сірки з місцевих шахт та солі з солончаку — як за кордон, так і в межах країни. Звичайний рейс триває 14-18 годин. Приблизно 70тисяч км/рік.